Жінки з нової книжки Зої Казанжи мешкають поряд з нами. Вони закохуються й розчаровуються, наражаються на сучасні проблеми й утікають від минулих, цілуються при місячному сяйві й плачуть у подушку, заварюють каву або чай і в’яжуть шкарпетки, слухаються своїх мамів і повстають проти їхнього деспотизму. При жінках — чоловіки. Теж різні: рішучі й боязкі, хитрі й простодушні, занедбані обставинами й успішні, егоїсти й щиросердні. У сюжетах оповідань персонажі весь час у русі — якщо не автом, то потягом чи літаком, на крайній випадок є й тролейбус або трамвай. Найчастіш уживане в оповідях слово «життя». І це зрозуміло, адже у житті, кажуть мудрі люди, як на довгій ниві: не пройдеш, ноги не вколовши. Тому авторка й обирає життєві сюжети, у яких кожен персонаж зазнає неухильних ран, проте й знаходить від них спосіб заживлення. Любов’ю.