Людина, що сміється

Люди не змінюються протягом часу. Лише зовнішність та спосіб життя. Але думки залишаються незмінні, як і цілі, як я жорстокість. Гюго змалював всю вищу верству через історію двох скалічених суспільством людей - Гуїнплена та Деї. Кожен з них був спотворений зовні - Гуїнплена позбавлено свого обличчя, що змінили машкарою сміху, а Дея позбавлена зору. Та дивно - незважаючи на жорстокість світу навколо, вони залишилися чисті в душі. Вони не зненавиділи людей, вони пов'язали свої душі. Бо вдвох легше, ніж насамоті. І хоч Гуїнплен дістав шанс назавжди полишити злидні, ставши зі скомороха лордом, він віддав перевагу чесному й чистому існуванню на гріш перед розкошами лордівської палати з її інтригами та брудом.