У дилогії «Силует катастрофи» йдеться про особливий симбіоз, коли один з його учасників прикутий до земного тяжіння, натомість другий — віртуозний танцівник у невагомості. Автор порушує архіскладну проблему пізнання й плекання так званого первородного гріха — скарбу, що передається людині в спадок від нескінченної низки попередніх поколінь і який у парадоксальний спосіб може стимулювати розвиток і становлення творчої натури, спонукаючи носія трагічної екзистенції шукати себе, відображеного у струмкові, в’язниці, божевільні… До книжки увійшов також автобіографічний нарис «Після пристрастей і страстей».