Не можна було випробовувати долю й без кінця кидати їй зухвалі виклики. Але ж Анна кохала Адама… Утікачка, утриманка, коханка. Щаслива наречена, дружина, удова. Як на гойдалках, перехоплювало від щастя подих на злеті, однак і донизу політ був таким самим невпинним. Єдине, заради чого живе тепер, без Адама, — його дитина там, під серцем, яке ще досі любов тримає в облозі. Під чорним вбранням, наче середньовічний лицар під латами, Анна до часу почувалася захищеною від світу. Мовчазна, піднесено шляхетна у своїй скорботі, вона знову мусить жити для дітей. І сонячного ранку в улюбленій альтанці за книжкою і кавою з кардамоном прислухатися до нової мелодії кохання, її гучних мажорних акордів і ледь чутної обіцянки чогось справжнього в майбутньому…