Нікого немає в лісі. Історії про людей, будівлі і психіатрію

Ця книжка розповідає про психіатрію через призму окремих історій, розказаних самими героями: про те, як жити з тим чи іншим розладом, як лікуватися і працювати у психіатричних лікарнях, як дбати про рідних, які мають психіатричні діагнози. Такі свідчення нерозривно пов’язані з особистостями оповідачів, з їх багатогранними «я» — тож ці історії в першу чергу про людей, а не про хвороби. Ще одна тема, яка виступає тлом і контекстом до ділення — складна і суперечлива історія психіатрії, і зокрема — її відображення в архітектурі, яка стає дзеркалом суспільних і медичних настроїв.
«Чи чути звук дерева, що падає у лісі, якщо нікого немає поруч?» — це запитання запрошує стати свідками: уявно переступити поріг психіатричної лікарні, вислухати чужі переживання, побачити, як вони перестають бути незрозумілими і відлякуючими, стаючи натомість частинами загальнолюдського досвіду.