24.01.18 ПРОЧИТАНЕ: Томас Олде Хьовелт "ВІДЬМА"

«Цілком самобутній, яскравий твір». Саме це сказав у своєму Твіттері Стівен Кінг щодо даного роману. Прочитавши «Відьму», я повністю з ним погоджуюсь.

Перед прочитанням, окинувши оком обкладинку, я налаштувався на типовий жахастик. І який же я був радий, що вже перший розділ зумів блиснути оригінальністю. Спойлерити нічого не буду, тому далі розповім про внутрішні переживання від прочитаного.

Не можу сказати, що я в захваті від кожного розділу чи від книги загалом. Ні, книга сильна, але як можна бути в захваті від того, що вганяє тебе в смуту? Та голландський письменник й не збирався розповідати нам дитячу казочку. Охочі до лайтового фентезі стопудово проходять мимо. А от ті, хто бажає відчути філософський підтекст, релігійність, подвійне (чи й ба потрійне) дно розчаровані точно не будуть. Автор уміло користується «письменницьким тхеквондо» з читачем: виходить, що наївний читач сам себе кладе на лопатки. І тут вже детальніше. Пан Томас спочатку дивує легкістю оповідання та свіжістю ідеї. Але коли ти вже думаєш, що перед тобою щось схоже на підлітковий серіал «Strange things» автор, я впевнений, з усмішкою, повільно перекреслює усі сподівання, ніби маніяк, який з незрозумілим поглядом дивиться тобі прямо в очі й повільно, сантиметр за сантиметром, встромляє лезо ножа в плоть. А опісля дивиться, що змінилось.

Загалом це чтиво я можу схарактеризувати лише двома словами, які здебільшого разом не використовуються – «блискуче» і «гнітюче». Тут доречною буде фраза Шекспіра: «пекло пусте, всі чорти тут». Мені здається це той випадок, коли автор, можливо сам того не розуміючи, вклав у книгу більше глибин, ніж планував спочатку. Я не великий шанувальник містики, але мені книга «зайшла». Був би радий ще почитати Томаса Олде Хьовелта. Ще приємним було те, що книга немаленька, але при цьому «води» в ній і не було.

Права на екранізацію викупила кіностудія, але я не бачу даний твір у вигляді двогодинного фільму. Мінімум шість 60-ти хвилинних серій, які б змогли розкрити всю суть дійства та характери персонажів.

Чи було мені страшно?... Так! Але це зовсім не той страх, який вам першим спав на думку. Та про це я не розповідатиму… Це дійсно треба читати.

Ласкаво просимо до Блек-Спрінга! Це містечко у Гудзонській долині здається таким привітним і мальовничим. Але Відьма Чорної скелі — жінка з сімнадцятого століття із зашитими очима та ротом наганяє страх на його жителів. Ця моторошна постать гуляє вулицями, безперешкодно заходить у будинки, може ніч простояти біля вікна чи дитячого ліжечка. Всі знають: за жодних умов їй не можна відкривати очі, адже наслідки будуть просто жахливими. Для читачів віком від шістнадцяти років.