12 лютого 1840 року вийшов цензурований дозвіл друкувати «Кобзар». Так назвав свою першу віршовану збірку, що складалася із восьми творів, 26-річний поет. (Цю назву було збережено і для двох наступних видань, 1844 і 1860 років). Із друкарні «Кобзар» вийшов десь у березні — на початку квітня і дістав одностайне визнання критиків щодо поетичного хисту його автора. Відтоді весь поетичний доробок Шевченка ототожнюють із текстами книжки під назвою «Кобзар». Вона відкрила нову епоху в історії української літератури. Жоден українських поет до цього не дав таких чудових творів, як ті, з яких складався «Кобзар», ніхто не збуджував таких думок, ні таких настроїв. Мелодійне поетичне слово, близькість до фольклору, палка любов до Батьківщини, чиста народна мова — основні риси шевченківської мови — яскраво проявилися у цій книзі. Шевченко апелює до національної пам’яті українців, нагадує про минулу запорізьку славу, оспівує пригноблене селянство, мріє, щоб народ став повноможним володарем на своїй землі.