Де їсть і [з ким] спить Фреймут

Про книгу:
Ця ілюстрована художніми фотографіями й малюнками книга є містифікованою біографією, літературним щоденником. До нього ввійшли два ексклюзивних інтерв’ю, есе, які авторка писала в перервах між телезйомками свого інспекторського проекту під час подорожі Західною Україною. За задумом Фреймут, ця книжка — більш ніж мандрівник або щоденник нотаток. До вашої уваги — неcподівані візії міської культури, готелів, ресторанів, кав’ярень і майже візіонерські розповіді про зачаєних духів міста.

Для кого книга:
Для широкого кола читачів.

Чому ця книга:
Телеформат має професійні межі, які не дозволяють авторам розлого висловлювати свої відверті погляди на події та людей так, як у книзі. Ольга Фреймут вдалася до художньої прози, аби уникнути будь-яких обмежень у висловлюваннях і візіях. Книга має переваги перед телекамерою: щоб її написати, потрібні тільки думки та лептоп. «Її можна торкнутися, книжка — фетиш, який завжди зі мною. Тож я вирішила створити свій», розповіла О.Фреймут своїй подрузі й майбутньому упоряднику мандрівника журналістці Інні Корнелюк.
Першою щоденник читала Алла Мазур, незмінна ведуча новин «ТСН. Тиждень», і — написала свій відгук: «Ризиковано. Дуже відверто. Несподівано. Хоча до несподіванок і ризику Олі не звикати: це — частина її телевізійного образу і суть її проектів. Вона знову викликає вогонь на себе. І елегантно — цей бій за нашу увагу знову виграє». У кожній книзі схована лотерея, а в мандрівнику О.Фреймут читачі знайдуть квиток до Ювелірного Дому Zarina, в якому на них чекає несподіванка. У кожному разі, виграє кожен, хто прочитає книгу.

Про автора:
О. Фреймут(Ольга Фреймут) — українська телеведуча, журналістка. Працювала кореспондентом у Лондоні на каналі BBC. Відома як «Інспектор Фреймут» — саме так називається її авторська програма на телеканалі «1+1», в якій Ольга здійснює «перевірки на совість» закладів громадського харчування різних країн, готелів, а також супермаркетів, дитячих садочків України і навіть «закритих зон», таких, як психіатричні лікарні. Одна з «найвпливовіших жінок України», за рейтингом журналу «Фокус».

Цитати:
Мені кажуть, що я ламаю сценарій, коли з’являюся на екрані. А я просто живу без сценаріїв. Сценарій — це насправді дуже страшно. Мені стає моторошно, коли я думаю, що кожен мій рух передбачений. Я — мій режисер.
***
Бути прочитаною, розгаданою, викинутою, ніби коробка з-під цукерок, коли шоколад уже з’їджено — ось моя фобія. Тій Наталці я віддала його, як роботязі на заводі у радянські часи давали квартиру — за особливі досягнення у роботі. Вона на цих почуттях зносилася до мозолів.
***
Нас називали бандерівцями. Коли була дитиною, думала, що то матюк. Як, наприклад, «шльондра» чи «йолоп». Але потім зацікавилася біографією цього діяча — і зарум’янилася червоною калиною від гордості за земляка. Він ж наважився піти проти могутньої системи.
***
Цей щоденник — мій печворк з клаптиків тексту, не зовсім зручних для читання. Але ж і Вірджинію Вульф мали за вар’ятку. Для передбачуваної Британії, де навіть чай п’ють строго за розкладом, її потік свідомості видавався деяким читачам чимось деструктивним. Але я розумію цю письменницю. Сюжет не завжди владарює. Іноді одна секунда, занурена в емоцію, як полуниця у шоколадний фондю, має більшу концентрацію щастя, аніж сталева логіка життя за сюжетом.
***
Так сталося, ми зустрілися в такому прекрасному світі, дарували один одному стільки важливих емоцій. Він подивився на отару овець, які паслися неподалік і сказав: «Подивися, як багато овець… Чому я маю через одну овечку змінювати всю отару? Я нічого не змінюватиму». Тої миті відчула себе тою овечкою. І, здається, зрозуміла, хто я для нього. Ось такою була його життєва філософія. Він, наче чабан, а я одна з отари безіменних овець. Феодальний лад? Ось таке чоловіче сприйняття жінки, яку мислять не в рівносильних категоріях, а в нерівноцінних. Такий символічний обмін життєвими цінностями, в якому жінка ніколи не рівня. Жінка, яка народжена прислуговувати в одній отарі із рештою. Інколи мені здається, що я не маю статі…