Свої, чужі, інші

Добре мати мудрих батьків, гарний дім, вчитися у школі, мріяти про університет і знати, що все у твоєму житті буде правильно… А якщо єдине, що тобі лишається, це “принеси, віднеси, забирайся геть”, якщо твої друзі – жебрак, сирота й старий сліпий злодій, якщо ти дивишся на світ не з чисто вимитого віконця ошатної садиби, а з придорожньої ковбані – то й своїх та чужих ти міряєш не вагою кошеля з грішми, а такими застарілими поняттями, як вірність, добро і милосердя. І якщо раптом на одній шальці терезів опиняється життя когось зі своїх – то й на іншу ти не роздумуючи кинеш своє життя.
А хіба може бути інакше?